Oroszország gyalázatos háborút folytat Ukrajna ellen.     Állj ki Ukrajnával!
Ossza meg
Betűméret
Eredeti dalszöveg
Swap languages

Тамара

В глубокой теснине Дарьяла,
Где роется Терек во мгле,
Старинная башня стояла,
Чернея на чёрной скале.
 
В той башне высокой и тесной
Царица Тамара жила:
Прекрасна как ангел небесный,
Как демон коварна и зла.
 
И там сквозь туман полуночи
Блистал огонёк золотой,
Кидался он путнику в очи,
Манил он на отдых ночной.
 
И слышался голос Тамары:
Он весь был желанье и страсть,
В нём были всесильные чары,
Была непонятная власть.
 
На голос невидимой пери
Шел воин, купец и пастух:
Пред ним отворялися двери,
Встречал его мрачный Евнух.
 
На мягкой пуховой постели,
В парчу и жемчуг убрана,
Ждала она гостя. - Шипели
Пред нею два кубка вина.
 
Сплетались горячие руки,
Уста прилипали к устам,
И странные, дикие звуки
Всю ночь раздавалися там.
 
Как будто в ту башню пустую
Сто юношей пылких и жен
Сошлися на свадьбу ночную,
На тризну больших похорон.
 
Но только что утра сиянье
Кидало свой луч по горам,
Мгновенно и мрак и молчанье
Опять воцарялися там.
 
Лишь Терек в теснине Дарьяла
Гремя нарушал тишину;
Волна на волну набегала,
Волна погоняла волну;
 
И с плачем безгласное тело
Спешили они унести;
В окне тогда что-то белело,
Звучало оттуда: прости.
 
И было так нежно прощанье,
Так сладко тот голос звучал,
Как будто восторги свиданья
И ласки любви обещал.
 
Fordítás

Тамара

Де Терек в ущелині плине,
Торуючи шлях у імлі,
Там башта стоїть старовинна,
Чорніє на чорній скалі.
 
В тій башті, тісній і високій,
Цариця Тамара жила:
В ній янгола бачило око,
Хоч була підступна і зла.
 
Туман пронизуючи ночі,
Там вогник блищав золотий
Манив пілігримові очі,
Звіщав відпочинок нічний.
 
І голос Тамари всі чули:
Жага в ньому й пристрасть була,
І чари всесильні в нім були,
І влада незнана жила.
 
На голос таємної пері
Йшов воїн, пастух і купець:
Йому відчиняв усі двері,
Похмурий і тихий скопець.
 
В парчі, на пуховому ложі,
У перли убрана, вона
Стрічала гостей. - На захожих
Чекали два кухлі вина.
 
Тіла були пристрастю звиті,
Були поцілунки палкі,
І стогони несамовиті
Лунали горами у млі.
 
Так, ніби в порожню ту башту
У любощах сотні зійшлись
На нічку весільну найпершу,
На траур по смерті чиїйсь.
 
Та тільки ранковий світанок,
Проміння горам дарував
Вмить падала тиша і морок
Суцільний навколо ставав.
 
Лиш Терек у прірві Дар'ялу
Ту тишу вбивав неживу,
За хвилею хвиля ставала,
Чекала на хвилю нову...
 
І з башти бездиханне тіло
Виносили спішно, крізь плач;
Тоді у вікні щось біліло,
І чулося тихо: пробач.
 
То було ласкаве прощання,
Солодко той голос лунав,
Так, ніби до смерті кохання
І пестощі він обіцяв.
 
Hozzászólások