Taras Shevchenko - Prychynna (Причинна) (English translation)

Ukrainian

Prychynna (Причинна)

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
 
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна1),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою2покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко — в домовину
Сиротою ляже!
 
Така її доля... О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки;
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога — милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува,
Чи, може, з другою, другую кохає,
її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила. Другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
"Журись", — каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
 
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить,
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
"Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!" (Голі скрізь:
З осоки коси, бо дівчата).
 
"Чи всі ви тута? — кличе мати.
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий;
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила".
 
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик,
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба... нічичирк...
Схаменулись нехрещені,
Дивляться — мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала... в серце коле!
Подивилась на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду...
Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатар співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить...
Знать, добре заснула.
 
А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
"Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила
Не мені, другому...
Швидше, коню, швидше, коню,
Поспішай додому!"
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, —
Коло серця козацького
Як гадина в'ється.
"Ось і дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!"
Кинув коня та до неї:
"Боже ти мій, боже!"
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
"За що ж вони розлучили
Мене із тобою?"
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
 
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть — під дубом зелененьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, —
З переполоху ну втікать!
 
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону.
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
 
[1837, С.-Петербург]
 
  • 1. божевiльна жiнка, тут вiд чар ворожки
  • 2. синя або червона бавоняна тканина, червоною китайкою, за народним звичаєм, накривали козакiв, що загинули в бою
Submitted by Green_Sattva on Mon, 07/03/2016 - 13:11
Last edited by Green_Sattva on Wed, 29/06/2016 - 08:16
Align paragraphs
English translation

The reason

Roars and groans the Dnipro, so wide,
An angry wind there does blow,
The tall willows bend down so low,
In mountains the waves are lifted up.
And the pale moon at that moment,
Among the clouds, here and there peeks out,
As like a boat upon the blue sea
It does rise and it does fall.
Yet the third roosters have not crowed,
No one, nowhere has made a sound,
The owls in the glen have called to each other,
And the ash trees one after another there do creak.
 
In such a time, beneath the hill,
Beside that glen there,
That stands, dark by the water,
Something white wanders about.
Maybe there came out a nymph
Looking for it's mother,
Or maybe It awaits a dear kozak,
That it may so tickle
No it's not a nymph that wanders about:
It's a maiden that walks,
Herself does not know (reason being, it's woman gone mad,
Bewitched by a fortune teller,)
What it is she does..
It's a fortune teller that has done this,
So that I not pine so,
So see, I walk at midnight,
Sleeping and looking out,
For a young dear kozak,
Who, that year had left her.
Pledging to return,
Than again, maybe he has perished!
Not with a shroud, ( blue or red woven woolen, a red
Shroud, in accord with local tradition, they, the Kozaks that died in battled,) they had covered
The Kozak eyes,
They did not wash the white face
With the tears of the maiden:
An eagle tore out the brown eyes
In a stranger's field,
The white body, eaten by wolves,-
Such was his fate.
For nought the maiden
does seek him.
The dark browed boy won't return
And won't greet her,
Won't undo her long braid,
Won't tie her scarf,
Nor lie there upon a bed - but in a crypt
As an orphan will he lay!
 
Such is her fate... O my dear God!
For what reason do you punish her, the young maiden?
For that she so sicerely had loved
The eyes of a Kozak?... Forgive the orphan!
Who is there to love her? No father, or dear mother;
She's alone, like that bird in a far off country.
Do send her a good fate, - she is yet young,
For people, strangers will mock her.
Is the dove to blame, because she loves her dove?
Is the dove to be blamed, that has been killed by a falcon?
Mourning, pining, the wide world annoying,
Flying, seeking, thinking - getting lost.
Fortunate is the dove : flying high,
Alighting up to God - lovingly to ask.
Who will the orphan, who shall she ask,
And who will tell her, and who knows where,
Her beloved spends the night: is it in the dark glen,
Or in the rapid Danube does he water his horse,
Or maybe, with another, another he does love,
Her, the dark browed beauty, already forgotten?
If only to get the wings of an eagle,
Beyond the blue sea to find my beloved;
If Alive - I would love him. The other I'd suffocate,
And if not alive I would lay him in the grave.
The heart does not love so, to share with another,
It does not want so, that what God gives:
It does not want to live, it does not want to worry.
" Worry", - say the thoughts, bestowing grief.
O my dear God! Such is your will,
Such is her fortune, such is her fate!
 
She wanders always, no warm breath from her lips.
The wide Dnipro does not resound:
The wind has broken up the black clouds,
Laying down beside the sea to rest,
And from the heaven, the moon does so shine;
And above the water, and above the glen,
All about, like everyone, everything is silent.
Until mirth - arose out of the Dnipro
The young children, do laugh.
"Come let us get warm! - they cry out. -
The sun has already set!" (naked allover:
with braids of reeds, for they're girls).
 
"Are you all here ? - calls out mother.
Come let us find some supper.
Let us play, and run about
And yet let's sing a song:
Ugh! ugh!
The smell of straw, straw!
My mother gave me birth,
Unbaptized she has layed me down.
My Dear Moon!
Our little dove!
Come to us for supper:
We have a Kozak in the reeds,
In the reeds, in the muck
A silver ring on his hand;
Oh so young, and dark browed:
Found him yesterday in the grove.
Shine on further in the pristine field.
So we can play till we're satisfied.
Till the witches take flight,
Till the roosters crow,
Do shine for us ... Oh something moves!
Oh beneath the oak it does something.
Ugh! ugh!
The smell of straw, straw!
My mother gave me birth,
Unbaptized she has layed me down."
 
The unbaptized laughed out loud...
The glen answers, a shout, an outcry.
A crowd rushes in, as though madden,
Flying to the oak... dead silence...
The unbaptised come to their senses,
Observing - speaking gibberish,
Something crawls up the trunk
To the very edge.
And it is that very maiden,
Who sleepily wanders:
For this is her enchantment
Done by the fortune teller!
To the very top on a branch
She stands... it so pierces the heart!
She looks all around
Then crawls down.
Around the oak the nymphs
Quietly do await;
Took her, the dearheart,
And had tickled her .
For a long, long time they marveled
At her beauty...
The third rooster crows: cockododledo -
Splashing the water.
A lark chatters
Flying up into the air;
The nightingale sings out
sitting on the oak;
The nightingale sings out -
Resounding through the glen;
It glows red beyound the hill;
The ploughman sings.
The gen by the water darkens,
Where the Poles did walk;
There beyond the Dnipro
The tall grave mounds turn blue;
A russel sounds throught the grove;
The thick branches whisper.
And the maiden sleeps under the oak
By the trampled road.
Know, she sleeps so soundly, that she does not hear,
How the cockoo, coo's,
And does not calculate, should she live long...
Know, she sleeps soundly.
 
At that time by the grove
A Kozak rides out;
Underneath him a raven horse
With difficulty gallops.
"You are weary , my friend!
Today we will rest:
Near by is the house, where the maiden
Will open the gate.
And maybe she has already open it
Not for me, but for another...
Quickly, horse, quickly, horse
Do hurry homeward!
Exhausted was the raven one,
Going, he stumbles, -
By the Kozak's heart
A serpent coils.
"Oh and there is the curly oak...
She! Dear God!
Look, has fallen asleep looking out,
My grey winged dove!"
Forsaking his horse he runs to her:
"God oh my God!'
Calling to her and kissing...
No, this will no longer help!
"For what have they separated
Me from you?"
Crying out, running -
Yet head first into the oak!
 
The maidens go into the field to reap
And, know, they go singing:
How the mother escorted her son off,
How fought the tatar in the night.
Going - under the green oak
The horse, harnessed does stand,
And beside him the young
Kozak and the maiden lay.
They are interesting ( to be truthful)
Stelthfully they approach, to startle them;
Until they see, that they have ben killed,-
From this fright, well, let us flee!
 
Gathered, had her companions,
Wipping away their tears;
Gathered had their friends
And graves they do dig;
The priests came with their banners,
They rang out the bells.
Burying them, the congregation
As expected, according to the law.
Filling in, beside the road
Two graves by the rye.
There is no one to ask,
For what were they killed?
They had planted by the kozak
A maple and fir,
And at the head of the maiden
A red kalyna.
A coockoo flys in
to coo above them;
A nightingale flys in
Nightly to chatter;
Singing out and chattering,
Till the moon does set,
Till those little nymphs
Come out of the Dnipro to warm themselves.
 
(1837, St. Pertersburgh)
 
Submitted by Steve Repa on Tue, 22/11/2016 - 04:20
Last edited by Steve Repa on Fri, 25/11/2016 - 04:41
Author's comments:

The Danube = the river Stix, place of no return
water nymphs - tickle people - guardians of rivers, springs, trees
Nymphs - not human - are unbaptized
kalyna = high bush cranberry
fir = christmas tree

More translations of "Prychynna (Причинна)"
EnglishSteve Repa
Idioms from "Prychynna (Причинна)"
See also
Comments
Steve Repa    Wed, 23/11/2016 - 06:22

I need help with: Ізнемігся, товаришу!

Katerynam    Thu, 24/11/2016 - 14:29

I would translate it 'You are exhausted, my friend' or 'You are weary, my friend'.

Steve Repa    Fri, 25/11/2016 - 04:56

thank you , I'm working on Shevchenko's :Prychyna

Steve Repa    Mon, 22/01/2018 - 04:33

THIS WAS A REAL CHALLENGE!

Alexander Laskavtsev    Fri, 08/06/2018 - 08:29

Thanks, Steve! This is a good job! Regular smile
However I would change the title into "Bewitched" for example.
This is not "Причина" ("reason") there, it is "Причиннa" (an adjective which means approximately "The one who lost her mind")