Дивлюсь я на твою світлину,
ту, що ти прислав мені.
І знов, і знов думками лину
в неповторні наші дні, -
хоч все минуло, здається,
я збагнула, здається,
і забула усе.
Ніколи
не почую тебе й не озвусь,
ніколи
не торкну твоїх рук, твоїх вуст...
і знаєш,
біль розлуки зі мною навік,
не забути обіймів твоїх
святість і гріх
ніколи!
Ніколи -
як жорстоко це слово звучить!
Ніколи -
та це правда, а правда гірчить...
ти щезнув,
розчинився, як привид, як дим,
і не зможу змиритись я з цим
в серці своїм
ніколи.
Невже цей слід з душі не стерти,
слід задавнених горінь?!
Ти був усім - а хто тепер ти?
Тільки спогад, тільки тінь...
Що ж, прощавай, моє кохання,
моє розчарування,
палкого серця сон.
Published on Oct 3, 2015
Музика Єжі Петербурзького,
слова Анджея Власта,
переклад Люцини Хворост.
Аранжування Дмитра Новичонка,
звукозапис студії ForMoreProduction.
Клуб «Апостроф»
Харків