Ворони прагнуть панувати над землею,
Вважають, що до них немає діла Сонцю.
Так само біси думали про парубка, що зцілював людей,
Мовляв: «Хіба не байдуже тобі до нас, чужинцю?»
Далеко Сонце, то підтвердить астроном.
Авжеж, не на Землі воно, то звісно.
Немає йому діла до ворон,
Чи високо вони летять, чи низько.
Не гримне Сонце на ворон,
Щоб вгамувати запал їх патріотизму.
А ті вважають: «Щастя – ось воно!
Чужі ми будь-якому романтизму!
Гей, Сонце, здалеку ти сяєш, ти ген-ген.
Не гідно нам перед тобою зневажатись!
Та байдуже, хоч ніч несеш, хоч день –
Нам так, і так будь з ким неважко розібратись!
Мабуть, блищати тобі, Сонце, годі,
Бо тільки гаєш ти наш цінний час!
До звалища ми вже на півдорозі,
З тобою ж, мов полуда на очах!
Ти не даєш розкрити нам талант –
З твоєї ласки він не може проявитись!
Най, краще, світить вуличний ліхтар –
На ньому можна сісти й щедро спорожнитись!»
Тріумф ворон небаченого розмаху набув
Тієї миті, коли хмари сонце заступили:
«Звитяга! Не злякати нас нікому, хто б не був!
Разом з шуліками ми зграю утворили!
Такі кмітливі ми і сильні, навіть люди
Віднині заздритимуть нам всякчас!
Недоїдків нам вистачить усюди,
Ти, Сонце, маєш дозвіл їсти після нас».
Хмарини розійшлися, припинився дощ,
Весняним променям ми радо посміхнулись,
І на полях побачили ворон –
Точніше, рештки, що від них лишились...
Поїдки було з’їдено... на жаль!
Воронами шуліки поживились,
Не вгледіли, одурені братанням, отака печаль,
Що поголів’я їхнє сильно скоротилось!
Відтоді крюкають, літаючи, вони,
І крапки час над «ё» вже розставляти:
Воронам заспівати – то не до снаги,
А Сонце лагідне – не буде заважати!
* помните эпиграф к произведению "Овод"? Слова взяты из Евангелия. Да, ничто не ново, это правда