Я зайшла в кімнату і побачила твоє обличчя,ти дивився мені в очі,а мені хотілося зникнути,зникнути.

Я не хотіла закохатися,але пішла прямо вперед. Я подивилась вниз і мені здалося це правильним,було занадто пізно для мене(пізно дня неї).

Ти зробив крок вперед і нахилив голову,ти дивився зацікавленим поглядом. Я відчувала себе мертвою,Боже,я помираю.

Ти сказав:"Хей",а я сказала:"Привіт". Як тебе звуть? Я б дуже хотіла знати все про тебе,шкода,що я зупинилася на "Привіт".

Я просто дивилась,а ті тільки посміхнувся і відвернувся. Все здавалося одним великим ураганом, великим ураганом.

Наступні кілька днів ми багато розмовляли. З кожним словом я закохувалася все сильніше і сильніше.

Ти був дотепним і чарівним,ти збивав мене з пантелику,змушував мене сміятись і червоніти. О,ніто не міг зрівнятися з тобою(ніхто не міг зрівнятися),все було занадто добре,щоб бути правдою. Я хотіла бути з тобою(в тільки з тобою),ми заходилися наче Лего,або як стукіт взуття для чечітки.

Ти сказав:"Хей",я сказала:"Привіт,як пройшов твій день",ти сказав:"Тепер краще",з посмішкою. О,яке кліше,але,якщо чесно,це покращило мій день.

Я не хотіла закохатися,але пішла прямо вперед. Я подивилась на твоє обличчя і ці очі,вони затягнули мене,було занадто пізно.

Ось чим ми були - простим кліше. Це не могло спрацювати,але іншого виходу не було.

Ти був дотепним і чарівним,ти збивав мене з пантелику,змушував мене сміятись і червоніти. О,ніто не міг зрівнятися з тобою(ніхто не міг зрівнятися),все було занадто добре,щоб бути правдою. Я хотіла бути з тобою(в тільки з тобою),ми заходилися наче Лего,або як стукіт взуття для чечітки.

Ти сказав:"Хей",я сказала:"Привіт,я маю знати,ти відчуваєш це?",ти сказав:"Так,але я боюсь,що ти скажеш..."

Це все чим ми були,

Дурнуватим кліше.

Я все ще думаю,що ти милий,але,напевно,так краще.

Ба да дам

Ба да дам

Ба да да да да дам

Ба да дам,

Все гаразд,

Ми просто маленьке кліше.

Да да дам,

І це нормально!