Як з темряви виходиш ти, круг тіні постають,
коли з нічних обіймів вже в свою рушаєш путь.
Темінь, темінь навкруги, й самотньо тобі тут?
Тяжіння сили вже й важке каміння притягнуть.
На жаль, не бачиш уночі ти власної краси,
як над землею, в небесах, мов світич той висиш.
Ти зазираєш у земні озера і моря,
та відображенню в воді не варто довірять.
Я люстро тобі принесу, що сріблом заблищить.
Поверхня досконала та, би промені відбить.
У люстро чисте зазирнуть геть темні небеса.
А коли сходить будеш ти, красу побачиш сам.